Нікопольський район Дніпропетровської області в історичному аспекті є унікальним регіоном. Саме на Нікопольщині розташовані 803 пам’ятки археології, 44 пам’ятки історії та культури, 43 пам’ятки монументального мистецтва, 5 пам’ятки містобудування та архітектури, 3 пам’ятки національного значення – меморіальний комплекс “Могила кошового отамана І.Сірка”, скіфські царські кургани “Нечаєва-Гегелина могила”, “Орлова могила”. В часи запорозького козацтва Нікопольщина стала центром воєнно-політичних баталій, місцем розташування Томаківської, Базавлуцької, Чортомлицької, Микитинської та Нової (Підпільнянської ) Січей. Вищезазначені пам’ятки являють собою унікальний комплекс давньої, середньовічної і новітньої історії Південної України і повинні стати об?єктами туризму, як національних, так і міжнародних туристичних маршрутів.
       Враховуючи унікальність території Нікопольського району, з точки зору наявності багаточисельних пам’ятки археології, історії, культури, монументального мистецтва, архітектури, ландшафтної території, багатого потенціалу природних лікувальних ресурсів, щорічного збільшення потоку туристів, відвідувачів-паломників, які приїздять до меморіального комплексу “Могила кошового отамана І. Сірка” є реальна перспектива розвитку Нікопольщини, як історико-туристичного центру загальнодержавного значення.
       З іменем Івана Сірка пов'язана найгероїчніша доба в літописі Запорозької Січі. Упродовж двадцяти років він не покладав ратної зброї, проявляючи надзвичайний військовий хист, безприкладне лицарство, завзято відстоюючи козацьку волю, стародавні запорозькі звичаї і цілковите самоврядування України. Івана Сірка п'ятнадцять разів обирали кошовим отаманом, чого споконвіку на Запорожжі не було.
       Народився Іван Дмитрович Сірко близько 1600 року. Як військовий діяч вперше згадується у 1659 р. як кальницький полковник. До цього часу він набув достатнього військового та дипломатичного досвіду. Відомо, що в 1646 році разом з Б. Хмельницьким він побував у Франції, де в складі армії принца Конде з 2 000 козаками воював під Дюнкертом.
Брав участь у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 рр. У кінці 50-х років XVII ст. очолювані ним загони козаків здійснили успішні походи на турецькі укріплення в пониззі Дніпра та на Перекопському перешийку. В 1664-1665 рр. очолив чотири походи проти Кримського ханства.
       За намовою гетьмана Самойловича у 1672 р. московський царський уряд заслав Івана Сірка до Тобольська, але в умовах загострення стосунків з Туреччиною, за проханням запорожців і польського короля, його було повернуто із заслання через декілька місяців. У середині 70-х років XVII ст. запорожці Чортомлицької Січі на чолі з І.Сірком здійснили багато походів на Крим та турецькі володіння. У 1675 р. турецький Султан послав проти них на 15-тисячний корпус яничар. Але турки були розбиті в ніч на Різдво у самій Січі. Наприкінці 70-х XVII ст. І.Сірко очолив козаків, які брали участь у спільних діях російських військ та козацьких городових полків проти навали 200 тис. турецько-татарської армії на Правобережну Україну.
       І.Сірко постійно вів активну політичну діяльність і підтримував Б. Хмельницького, тимчасово - П.Дорошенка, був опозиційно налаштованим до гетьманів І. Виговського, П.Тетері, П. Суховія.
       Він відстоював політичну самостійність Запорозької Січі, балансуючи між Польщею та Московською державою. Навесні 1680 р. розпочинає підготовку до нового походу на Крим, але довгі роки бойового життя, численні старі рани та хвороби стали на перешкоді. 1серпня 1680 р. старий вояка помер.
       У численних народних думах, піснях, переказах І. Сірка оспівано як безстрашного воїна, завдяки зусиллям якого здобули волю тисячі захоплених татарами у полон українських бранців. За одним із таких переказів, Сірко з козаками склали зухвалого листа турецькому султану гу підкоритися Туреччині. Це стало сюжетом відомої картини І.Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султанові".
       Кошовий отаман був похований 2 серпня 1680 року на військовому цвинтарі Чортомлицької Січі з відданням всіх останніх почестей. У 1734 р. на могилі була встановлена надгробна плита. В 1909 р. ділянка землі з могилою Сірка була викуплена Д.Яворницьким, а в 1956 р. - встановлено бронзове погруддя. Постановою Уряду України від 21 липня 1965 р. могила отамана була взята на Державний облік та під охорону держави як пам'ятка історії республіканського значення.
       23-24 листопада 1967 р. у зв'язку з руйнуванням берега біля могили водами Каховського водосховища було проведено перепоховання останків в інше місце-курган за 1 км на північ від Капулівки. При цьому археолог Дніпропетровського історичного музею Л.Крилова вилучила череп І.Сірка із домовини. Пізніше його було передано у лабораторію пластичної реконструкції Інституту етнографії АН СРСР (м. Москва) для відтворення зовнішнього виду померлого. Здійснена антропологічна реконструкція була розтиражована і по ній у 1980 р. було зроблено й встановлено на постамент могили І.Сірка нове погруддя. Відлити пам'ятник було доручено фахівцям Нікопольської райсільгосптехніки (керуючий Л. Ганніч).
       Старе погруддя, яке було виготовлене з портрета І.Сірка, зображеного на картині І.Рєпіна «Запорожці», з ініціативи місцевого вчителя - краєзнавця Л.Бурди було встановлено на території Капулівської школи. Під час святкування 500-річчя українського козацтва у с.Капулівці було оголошено, що череп буде допохований у могилу. Але цього не було зроблено. А рішенням сесії Нікопольської райради у 1997 р. він був переданий до Дніпропетровського історичного музею. І лише у 2000 році з ініціативи місцевих органів влади, громадськості було вирішено долю черепа кошового отамана Війська Запорозького І.Сірка.
       При активній підтримці Нікопольської райдержадміністрації (голова В.Євтушенко) було прийнято рішення про реконструкцію могили і перетворення місця поховання у меморіальний комплекс. При сприянні ВАТ "НЗФ" (голова правління В.С. Куцин), ВАТ "НПТЗ" (голова управління О.Л. Неустроєв), Орджонікідзевського ГЗК (голова правління В.В.Постоловський), ПП „АФ"Славутич" (директор М.Г.Письменний), ДП "Ера-1" (директор С.А. Столбченко), Укртелекому (начальник М.І.Жуковець), РЕМ (директор А.Д.Карась), РайШРБУ (начальник М.М.Люленцев) та ін. було здійснено реконструкцію меморіалу, а згодом 21 серпня 2000 р. - перепоховання останків кошового отамана І.Сірка. Здійснено це було згідно з християнськими та запорозькими традиціями.
       Доля подарувала І.Сірку при житті гучну військову славу, а після смерті - життя в легендах, думах, піснях та вдячну пам'ять нащадків.
       "Та не буде щастя Україні, доки останки великого полководця блукатимуть світом", - стверджує народна легенда. Саме тому, бажаючи добра своїй країні і народу, вшановуючи пам'ять того, хто стояв біля джерел незалежності України, і перепоховано останки Івана Сірка.


               А люди поряд,

               хто б не йшов,

               Стишають крок в величній шані.

               Тут наша честь, тут

               наша слава.

               Тут волі син спокій знайшов.