На початку XX століття на території краю було 10 волостей (Городищенська, Червоногригорівська, Нікопольська, Новопавлівська, Олексіївська, Покровська, Шолоховська, Новософіївська, Борисівська, Лошкарівська). У їхньому складі було 44 населених пункти. На Нікопольщині з'являються компактно поселені німці, євреї, росіяни.

       Населення краю бере активну участь у подіях 1917-1918 рр. Мешканці сіл Покровського, Капулівки, Перевізьких Хуторів, Лошкарівки, Новоіванівки у своїй більшості підтримали на виборах до Всеукраїнських установчих зборів у грудні 1917 року Селянську Спілку та Українську партію соціалістів-революціонерів, жителі Борисівки і Дмитрівки - партію більшовиків.

       Взимку 1918 р. на території краю була встановлена радянська влада, весною того ж року відновлена влада Української Народної Республіки, яку змінила Українська Держава. В листопаді 1918 р. владу гетьмана П.Скоропадського було скасовано і відновлено знову владу УНР. У лютому 1919 р. на Нікопольщині була встановлена радянська влада. Формуються органи місцевої влади. Але у серпні 1919 року під наступом денікінців процес утворення району був припинений.

       Весною 1920 року Катеринославський губком КП(б)У для налагодження своєї роботи на селі утворив Нікопольський район як складову частину Катеринославського повіту. 12жовтня 1921 року ВУЦВК УРСР прийняв постанову "Про перейменування Нікопольського району у Нікопольський повіт Катеринославської губернії" з метою більш зручного адміністративного управління та керівництва південнорудною промисловістю.

       17 жовтня 1921 року Центральна адміністративно-територіальна комісія при НКВС УРСР ухвалила склад Нікопольського повіту з 14 волостей.

       Згідно з постановою ВУЦВК УРСР від 13 лютого 1923 року був проведений адміністративно-територіальний поділ республіки на округи і райони. У Криворізькому окрузі були утворені Нікопольський район (9 сільрад з 48 населеними пунктами) із загальною кількістю населення 42 713 чоловік та Шолоховський район (12 сільрад з 83 населеними пунктами) з кількістю населення 26 928 чоловік.

       У 1923 році завершується відбудова нікопольських марганцевих шахт. До 1930 року видобуток марганцю на Нікопольщині складав 100 відсотків по УРСР та 64 відсотки в СРСР.

       У 1928 році відбулося об'єднання Нікопольського та Шолоховського районів в один під назвою Нікопольський (Нікополь-Мангановий) з площею 1 457 кв.км.

       В 1930 році він нараховував 126 населених пунктів з населенням 84 966 чоловік (до складу району входив і м. Нікополь).

       У 1930-1934 роках в Нікопольському районі відбулася суцільна колективізація. Якщо у 1930 році в колгоспах було об'єднано 3 588 селянських господарств (31,7%), то у 1934 році в колгоспах було 6 177 таких господарств (92,5%). Більше 4 тисяч господарств були розкуркулені. До 1934 року 104 товариства спільної обробки землі та 82 сільгоспартілі були реорганізовані у 55 колгоспів, дві комуни (залишились), кількість радгоспів зросла з 2 до 4. Утворилося З МТС. За цей же період кількість тракторів зросла з 64 до 206 одиниць. Надійшли перші 25 комбайнів.

       За даними Нікопольського товариства "Меморіал" внаслідок насильницьких дій місцевих органів влади, голодомору 1932-1933 рр. на Нікопольщині загинуло до 7 тис. чоловік. Особливо від голоду постраждали такі населені пункти: Олексіївка, Капулівка, Червоногригорівка, Кірове, Шолохове, Криничувате, Маринопіль, Старозаводське, Кисличувате, Новоіванівка.

       У 1932 р. Нікопольський район увійшов до складу новоутвореної Дніпропетровської області. У 1934 р. Нікополь-Мангановий район було ліквідовано. Сільськими населеними пунктами керували нікопольські міські органи влади. В 1938 році зі східних робітничих селищ шахтарів було утворено місто обласного підпорядкування Марганець (25 тис. чол.). У 1940 р. був організований Чкаловський район з центром в с. Чкаловому.

       На початок 1941 року територія Чкаловського району складала 1 582,5 км2, населення 38 253 чол. (серед них українців 83,48%, росіян - 13,4%, німців - 1,9%, євреїв - 0,8%).

       На території Чкаловського району було 15 сільських рад, 65 населених пунктів, 61 колгосп та 3 радгоспи, З МТС (Нікопольська, Новоіванівська, Шолоховська). У господарствах було 19 легкових та 225 вантажних машин, 310 тракторів. У колгоспах і радгоспах була 61 молочнотоварна ферма з 8 720 коровами. За вагомі досягнення у праці на ВДНГ СРСР були представлені у 1939 році 230 трудівників району, у 1940 - 397 чол.

       Поблизу ст. Чортомлик працювали два великих марганцевих рудники - ім. Кагановича та Орджонікідзе. В селах Чкаловому, Дмитрівці, Новоіванівці, Капулівці, Олексіївці було розгорнуто виробництво будматеріалів (цегли, черепиці).

       На початку 1941 року в районі було 36 початкових, 9 неповних і З середні школи. Кожна центральна садиба сільради мала медичний пункт - амбулаторію, в с. Шолоховому - працювала лікарня на 60 місць, у Дмитрівці - на 12 місць. Медичну допомогу надавали 4 лікарі, 19 медсестер, 18 санітарок. У селах району працювало 18 клубів і 31 хата-читальня, торговельна мережа складалася із 19 універмагів та 46 крамниць. Районна газета виходила накладом більше як 4 тис. примірників. Вже на той час райцентр мав телефонний зв'язок із сільськими радами, діяли дві телефонні станції на рудниках.

       Тривожними стали часи з того моменту, коли 1 вересня 1939 р. у Європі спалахнула Друга світова війна. Тисячі нікопольців були мобілізовані у вересні 1939 р. до лав 176-ї стрілецької дивізії, яка брала участь у поході Червоної Армії у Західну Україну. Багато нікопольців стали учасниками бойових дій у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр., вступі Червоної Армії у Бесарабію та Прибалтику в червні 1940 р. Весною 1941 р. Нікопольський об'єднаний райвійськкомат почав мобілізацію мешканців міста і району до лав 206-ї стрілецької дивізії, яка формувалася у м. Нікополі. А попереду був фатальний день 22 червня 1941 року.

       В часи Великої Вітчизняної війни на поле брані з віроломним ворогом виступили кращі сини Нікопольщини. Ми пам`ятаємо імена тих славетних нікопольців, котрі своїм ратним подвигом здобували перемогу над фашистським агресором: Двічі Героя Радянського Союзу, уродженця с. Шолохове, генерал-майора авіації Павла Андрійовича Тарана, званням Героя Радянського Союзу удостоєно уродженця села Ольгоіванівка, Миколу Івановича Піддубного, нікопольців Івана Ялового, Олега Мелешка, Олександра Шульгіна, Миколу Бриля, Івана Бабака, Івана Малка.

       Першої колгоспної весни 1944 року важкою працею здобувався врожай, відроджувалося зруйноване війною господарство. Страшний голод 1947 р. забрав багато людських життів. Однак вже в 1948 р. титанічними зусиллями колгоспників Нікопольщини досягнено довоєнного рівня виробництва зерна.

       Помітно змінилася нікопольська земля у 1950-х роках, коли було створено Каховське водосховище. Відтоді починається інтенсивна індустріалізація сільського господарства.

       Помітно зростав виробничий потенціал флагманів своєї галузі – колгоспів ім. Крейсера „Аврора”, ім. Максима Горького та інших передових господарств. Про високий рівень технологічних досягнень господарств району свідчило створення на базі колгоспу „Аврора” Громадського інституту економіки та наукової організації праці, що став центром узагальнення та впровадження передового досвіду в сільське господарство.

       З січня 1965 року Нікопольський район має сучасний адміністративно- територіальний поділ. У районі 68 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній і 15 сільським радам. Практично більшість сіл засновані наприкінці ХУІІІ- першій половині ХІХ століття.

       Нині на території району діє одна селищна – Червоногригорівська рада та 15 сільських рад – Дмирівська, Кіровська, Криничуватська, Лошкарівська, Менжиська, Новоіванівська, Новософіївська, Південна, Павлопільська, Першотравневська, Покровська, Придніпровська, Чкалівська, Шевченківська, Шолохівська .

       У 1990 році Нікопольщина стала в епіцентрі українського національного руху, коли до святині нікопольської землі, пам`ятки української історії, могили кошового отамана Запорозької Січі Івана Дмитровича Сірка з`їхалися люди з усіх регіонів України на святкування 500-річчя козацтва, щоб твердо висловити свою волю до здобуття самостійної української державності.

       Увага до збереження історико-культурної спадщини, проведення всеукраїнських фестивалів та наукових конференцій стала складовою частиною програми розвитку Нікопольського району. Завдяки цьому Нікопольський район в усій Україні визнаний справді козацьким краєм, з великими історичними традиціями та господарсько-культурним потенціалом.