Археологічні і антропологічні дослідження краю свідчать про надзвичайно велику кількість пам’яток та строкатий етнічний склад давнього населення.
Перші поселення на Нікопольщині починаються у добу неоліту. Це підтверджується розкопками у с. Капулівці поховань дніпро-донецької культури ІV тис. – середини ІІІ тис. до н.е. Були виявлені також пам’ятки доби енеоліту – середньостогівської культури у с. Капулівці, Новопавлівці; Нижньомихайлівської культури – с. Капулівці, Чкаловому (курган Довга Могила).
Доба ранньої бронзи (ХVІІ-ХV ст. до н.е.) представлена могильниками та поселенням ямної культури – індоєвропейських племен скотарів, виявлених у Червоногригорівці, Нікополі, Капулівці, Хмельницькому; кемі-обінської культури – в Нікополі; катакомбної культури – в Нікополі, Хмельницькому, Чкаловому.
До часів бронзи (ХV-ХІІІ ст. до н.е.) належать пам’ятки культури багатопружкової кераміки, досліджені біля с. Хмельницького, до періоду пізньої бронзи (ХІІІ-ІХ ст. до н.е.) пам’ятки зрубної культури в Нікополі, с. Чкаловому та ін. селах.
Потягом ХІХ-ХХ ст. були широко досліджені пам’ятки іраномовних царських скіфів-кочевників VІ-ІІІ ст. до н.е. в районі м. Нікополя, сіл Капулівки, Кірового, Червоногригорівки, Чкалове, Ізобільного, міста Орджонікідзе. Серед них слід назвати селища скіфів біля Капулівки, Покровського та Кам’янського городища на лівому березі Дніпра навпроти сучасного Нікополя, яке вчені визначають за адміністративний торговий ремісничий центр скіфської держави ІV-ІІІ ст. до н.е. На території району – одне з найбільших зосереджень скіфських поховальних пам’яток, у т.ч. царських (V-ІІІ ст. до н.е.). Серед них курган Чортомлик, де у 1862-1863 рр. професором І.Є. Забеліним було знайдено поховання скіфського царя з дружиною; Товста могила, де у 1971 році археолог Б.М. Мозолевський дослідив не пограбоване поховання царської скіф’янки і знайшов золоту нагрудну прикрасу – пектораль; у 1991 році Б.М. Мозолевський дослідив у Соболєвій могилі багате не пограбоване поховання скіфського жреця. На думку вчених-археологів, на території краю був розташований Геррос-некрополь скіфських царів вождів, воїнів.
В районі міста Нікополя, с. Хмельницького, с. Нагорного знайдені пам’ятки наступників скіфів, близьких їм за походженням сарматів, що відносяться до І-ІІ ст. н.е.
У ІІ-ІV ст. н.е. територію нашого краю зайняли представники поліетнічої Черняхівської культури, де панівне становище займали германські племена готів.
У V-VІІІ ст. на території краю перебували кочові народи – гуни, авари, болгарські хазари, у ІХ - сер. ХІ ст. – печеніги, сер. ХІ-30-х роках ХІІІ ст. – половці.
З 1237 року територія краю знаходилась у складі західного улусу Ногайської орди татар. У 1399 році цей регіон у них відвоював великий князь Литви Вітовт, але татари відбили згодом його.
У кінці ХV ст. землі нижче Дніпровських порогів та о. Хортиці стають об’єктом колонізації уходників-мешканців Черкащини, Канівщини, Київщини, які займались промислами. На берегах р. Базавлук, Кам’янки, Томаківки, дніпровських островах у плавнях Великого Лугу вони будували для свого захисту і збереження продуктів промислові укріплення – «засіки», які згодом стали називатись «Січ».
Освоєння краю супроводжувалося організацією козацького самоврядування на Запоріжжі та збройною боротьбою з турецько-татарською агресією проти України та інших християнських народів Східної Європи. Воєнно-політична необхідність призвела до виникнення у середині ХVІ ст. Запорізької Січі – міста-фортеці і адміністративного центру українського козацтва за порогами Дніпра, що започаткувало нову добу в історії України.
Протягом більше як 200 років на території сучасної Нікопольщини знаходились п’ять із восьми Запорозьких Січей (більшість з них, на жаль, нині перебувають під водами Каховського водосховища).
Перша козацька Січ виникла на о. Томаківка (у 2 км від сучасної Червоногригорівки). У другій половині ХVІ ст. на Томаківській Січі були організовані і проведені проти турків і татар десятки морських і сухопутних походів, було сформовано Військо Запорозьке, а на його засадах було організовано реєстрове козацтво.
У зв’язку з руйнацією Томаківської Січі татарами у 1593 р. запорожці перенесли Січ на о. Базавлук, що перебував у районі сучасного с. Капулівки. Десятки успішних бойових походів запорожців проти турків і татар у кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. перетворили Запорозьку Січ на важливого учасника міжнародних відносин і міждержавних коаліцій у Східній Європі.
Базавлуцька Січ була центром антипольських козацьких повстань. Після поразки козацького повстання у 1638 р. Базавлуцька Січ була зруйнована, а її флот спалено.
У 1639 році на Микитиному Розі козаки збудували сторожову фортецю, яка відома як Микитинська Запорозька Січ (нині теритрія м. Нікополя). Тут у січні 1648 р. почалось козацьке повстання під супроводом Б. Хмельницького проти польської шляхти. 19 квітня 1648 року Велика козацька рада обрала Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорозького. Звідси почалася Велика націонаьно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст.
У 1652 р. Запарозька Січ була перенесена з Микитиного Рогу, на Чортомлицький, що став згодом островом у гирлі р. Чортомлик (поруч з територією сучасної Капулівки).
Саме тут, на Чортомлицькій Січі у 50-70 рр. ХVІІ ст. неодноразово (за іншими переказами 15 разів) кошовим отаманом обирався І.Д. Сірко, який здійснив понад 50 успішних походів проти турків, татар і поляків. Чортомлицька Січ була знищена у травні 1709 року російськими військами за участь запорожців на чолі з отаманом К.Гордієнком у антиросійському повстанні гетьмана України І.Мазепи.
У березні 1734 році після повернення Війська Запорозького Низового під протекторат Російської імперії (з 1711 по 1733 рр. територія краю була під протекторатом кримського хана) козаки заснували Нову Січ на річці Підпільній (нині с. Покровське). У 50-70-х рр. XVIII ст. з ініціативи кошового отамана П. Калнишевського утворюються зимівники на річках Базавлук, Солоній, Томаківці, по правому березі Дніпра.
Зміцнення економічної незалежності Запорожжя, зростання населення на вільних від кріпацтва землях, участь запорожців у гайдамаччині, вплив Січі на формування політичної свідомості українського народу стали перепоною колоніальній політиці Російської Імперії стосовно України. Саме з огляду на це за наказом Катерини II стотисячна російська армія у червні 1775 р. окупувала територію Запорожжя, роззброїла Військо Запорозьке Низове у Січі. Кошова старшина запорожців була заарештована і відправлена на заслання. Маніфестом Катерини II від 3 серпня 1775 року було оголошено про знищення Війська Запорозького Низового.